Лютий 1890 — один із самих важких періодів у житті відомого італійського композитора Джакомо Пуччіні. Постановка опери «Чіо-Чіо-сан» на сцені Міланського театру Ла Скала була освистанная публікою.
Тріумфальні успіхи композитора протягом багатьох років, починаючи від «Вілліс» і закінчуючи «Туга», миттєво пущені забуттю. З винятковою жорстокістю публіка накинулася на оперу, здається, навіть прихильники Пуччіні хотіли стерти з пам’яті сама згадка про запал недавніх оплесків. Галерка, ложі, партер не давали спокою ні маленької японочци в чудовому виконанні Розіни Сторкио, ні її творця, який з жахом і розгубленістю спостерігав з-за куліс за розвитком подання. Напередодні прем’єри Пуччіні був цілком упевнений у беззастережному успіху своєї нової опери. Саме тому несподіваний провал так тяжко вразила композитора.
Причину такого фіаско можна було пояснити надмірною тривалістю II дії опери. На доцільність її поділу на дві частини композитору неодноразово вказували лібретист Луїджі Ілліка і Джузеппе Джакоза, на цей прорахунок звернув увагу і відомий диригент Артуро Тосканіні, який напередодні прем’єри ознайомився з партитурою «Мадам Баттерфляй». Втім, особисто Пуччіні бачив, що ця невдача була заздалегідь спланована деякими музичними критиками, пресою та залученими в театральні інтриги глядачами.
Японочка з Нагасакі з’явилася перед Пуччіні несподівано. У пошуках натхнення, яке колись надихнула його на створення «Манон Леско» (1892), «Богеми» (1896) і «Туги» (1900), композитор нарешті вирішив покинути рідний Торре дель Лаго: можливо, на новому місці виникне нова ідея.
Влітку 1900 в Ковент Гардені повинна була відбутися лондонська прем’єра «Туги». Композитор відвідав Англію і, як палкий прихильник театрального мистецтва, не міг не побувати на сенсаційній виставі сезону проходила в Театрі Герцога Йоркського, і не побачити ефектну за розвитком драматургії постановку п’єси американського драматурга і театрального діяча Давида Беласко (1853 — 1931) «Гейша», сюжет якої був запозичений з новели під назвою «Мадам Баттерфляй» (1898) у іншого американця — Джона Лютера Лонга (1861 — 1927). Схвильований трагічної розповіддю про долю юної японської дівчини Чіо-Чіо-сан і вражений театральній яскравістю подання, Джакомо Пуччіні відразу ж звернувся до автора драми Давида Беласко з проханням дозволити йому використати цей сюжет для написання лібрето опери. У квітня 1901 року отримано на це згоду і від автора новели.
У творчій співдружності з лібретистами Джакозы і Ілліка Пуччіні приступив до роботи. Майже три роки композитор працював над партитурою нового твору. Ретельно вивчав різні матеріали з життя, побуту, мистецтва і вірувань японського народу, знайомився з кращими зразками народної музики (близько 10 фольклорних тим увійшли в оперу). Перед ним виникли серйозні труднощі, пов’язані з недостатнім знанням далекої східної країни, де Пуччіні ніколи не бував.
Композитор відкрив для себе загадковий світ японської культури, який вразив його своєю первісною свіжістю, надзвичайною поетичністю і глибиною світовідчуття. Вибравши «екзотичний сюжет», Пуччіні якійсь мірі віддав данину загальної захопленості тодішнього суспільства модними орієнтальними віяннями, які проникли в культурно-мистецьке життя Європи. Японія, за висловом одного з відомих поетів, тріумфувала в живописі імпресіоністів. Вишукані східні мотиви панували і в літературі, зокрема, у жанрі «колоніального» роману, яскравим представником якого виступив морський офіцер, мандрівник, письменник за покликанням серця П’єр Лоті (1850–192). Саме його твір, виконане східної екзотики, «Мadame Сhrisantheme» (1887) був першим втіленням історії Чіо-Чіо-сан в літературі.
Велику допомогу в народженні знаменитого ліричного твору композитору надали дві японські жінки. Одна з них, дружина японського консула в Римі, пані Окияма, наспівувала знаменитого маестро мотиви старовинних японських пісень. До іншої, відомої драматичної актриси Саду Якко, Пуччіні звертався з метою відчути особливості інтонації і ритму японської мови.
Саме достовірна психологічна атмосфера, відтворена композитором у хвилюючому «японської трагедії», піднесла «Мадам Баттерфляй» до рівня виняткових зразків світової оперної сцени, а образ Чіо-Чіо-сан став кращим в галереї пуччинивських героїнь. Цю ніжну і тендітну, щиру серцем гейшу, прозвала за свою витонченість метеликом, композитор любив сильніше всіх своїх героїнь і саме їй присвятив кращі музичні сторінки партитури.
Коли той жахливий вечір залишився позаду, Пуччіні почав переробляти оперу. «Баттерфляй» буде жити! Вона повернеться на сцену, і глядачі обов’язково полюблять її! І майже через три місяці після гучного провалу в Мілані «Чіо-Чіо-сан» знову з’являється на театральних підмостках. На цей раз 28 травня 190 року в театрі Гранде (р. Брешія).
Головну роль виконала молода співачка, приїхала до Італії з далекої України. Її звати Соломія Крушельницька. Вона народилася у Львові. Їй 28 років. За спогадами сучасників, які знали Крушельницької, вона була красивою жінкою, володіла чудовим голосом і рідкісним артистичним талантом. До того часу Соломія вже була відома насамперед як виконавиця опер Вагнера. Голос, драматизм, зовнішність — все як не можна краще підходило для героїнь опер великого німецького композитора. Не випадково Пуччіні довго вагався, перш ніж запропонувати їй партію мадам Баттерфляй. Але ще більшою нерішучості була та сама Крушельницька — дуже вимоглива до себе актриса.
Впевненість Пуччіні в життєздатності своєї опери нарешті, виправдала себе. Слухачі зустріли твір з підйомом, в кінці вистави набув характеру загального захоплення. Коли Крушельницька закінчила виконання відомої арії Чіо-Чіо-сан з 2-ї дії, зал вибухнув оваціями. Українська співачка, за словами відомого італійського музикознавця і її сучасника, захистила і відстояла в артистичному світі «Мадам Баттерфляй», презренную публікою «Ла Скала». Пізніше Крушельницька так згадувала про незабутню подію того чудового травневого вечора: «Публіка закидала нас квітами, скандував, кричала від захоплення. Пуччіні буквально влетів у моїй гримерці з величезним букетом квітів. Він дякував мені за цей успіх. Ми міцно обнялися, розцілувалися і від радості розплакалися…»
Повернувшись додому, безмежно вдячний композитор підписав свою фотографію «Аllа рії grande e delizioza Butterfly. Giасоmо Риссипи. Тогге del Lagо. +1904 («Прекрасною і чарівною Баттерфляй. Джакомо Пуччіні. Торре дель Лаго. +1904» І подарував її Крушельницької.
Після прем’єри в Брешії пуччинивський твір, порівняно італійськими критиками з відродженим крихким і барвистим метеликом, здобув надзвичайну популярність у музичному світі. З великим успіхом пройшли прем’єри «Мадам Баттерфляй» в Буенос-Айресі (1904), Болоньї (1905), Неаполі (1906), Римі (1908). У 1905 році Пуччіні отримав запрошення від американської преси і разом з італійською трупою відправився в гастрольне турне по містах США. У 1907 році опера була поставлена на сцені Метрополітен Опера в Нью-Йорку. З тріумфом пройшли прем’єри вистави в лондонському Ковент Гардені (1905) і Паризької комічній опері (1906).
У Києві перша постановка пуччинивського твору була здійснена через сім років після міланського прем’єри. Згодом театр ще неодноразово звертався до цієї популярної опери. Остання постановка, яка була здійснена киянами в 1962 році, протрималася в репертуарі театру на початку 80-х років.
На українській оперній сцені «Мадам Баттерфляй» знала чимало прекрасних виконавиць партії Чіо-Чіо-сан, таких як К. Воронець, Л. Віллер, З. Гайдай, Н. Котишева, Н. Захарченко, К. Радченко, Н. Милещук, але особливої уваги заслуговують імена двох видатних співачок — Ламари Чконія і Гизели Ціполи. Перемоги, здобуті київськими Чіо-Чіо-сан на Першому і Четвертому токійських міжнародних конкурсах на кращу мадам Баттерфляй світу, стали яскравим досягненням світового вокального мистецтва.
