Він міг би бути будь-ким — мореходцем, пастухом, акробатом, батраком, торговцем за умови, що це забезпечувало б незалежність та можливість мандрувати світом. Зорба постійно вивчає людей, звичаї, традиції країни. Думає, співставляє і розмірковує. На життя йому вистачає того, що заробляє, а на інше він не претендує. Самодостатній, саме тому він говорить те, що думає, робить те, що хоче, не чекаючи чийогось схвалення. І в цьому відношенні поводиться як справжній аристократ. Йому байдуже до можливої протидії і чийогось осуду, тому часом може здаватися навіть цинічним. Безумовно, його поведінка виходить за рамки схем, умовностей та загальноприйнятих норм.
Танок Зорби — славнозвісний сіртакі уособлює символ життєрадісності. Ця музика немов закликає не просити нічого, окрім сонячної, переможної радості.
Сприймати життя у всій його повноті, йти йому назустріч і пірнати у саму його гущу, з усім, що в ньому є гарного та огидного, доброго та поганого, втішного та бентежного. У цьому сенс «міфу» Зорби, який можна інтерпретувати відповідно часу і місця. Цей персонаж вписано у рамки універсальної грецької культури.
Дивовижна музика однойменного фільму Какояніса (1964) допомогла створенню образу Зорби (у надзвичайному виконанні Ентоні Руїнна). Переливаючись через край і безмежністю природи — у радості, горі, пізнанні, суперечливості — музика Теодоракіса була необхідною, як повітря, і знаковою для трагічної зустрічі двох закоханих — чужоземця та гречанки. Цю витончену сентиментальну історію, виткав сам Зорба разом з колишньою субреткою, яка помирає від сухот у розквіті життя.
Дія і роману, і фільму розгорталася на Кріті; дія ж балету, в якому, і персонажі і фабула зазнали досить глибоких змін, відбувається на якомусь невизначеному, можна сказати умовному грецькому острові, який є рідкісним куточком світу, де міста, села та пагорби мають казкові і прадавні античні назви. Тут люди виборюють право вільно жити, радіти, сумувати і помирати.
