Це в’їдлива притча про відносність успіху; про те, як потяг до самореклами змушує всіх намагатися виглядати привабливосто і як, в результаті, ми втрачаємо індивідуальність. Про культ краси, який все більше і більше доходить до маразму. Що важливіше: красива, але фальшива посмішка, чи щирі почуття, які світ ніколи не побачить? Ми все частіше боїмося бути собою. І все більше попри все хочемо сподобатися іншим.
«Устроив на сцене стремительный, головокружительный карнавал социальных типажей и масок, режиссер с нехарактерной для сегодняшнего театра истовостью восстала против фальши — и в жизни, и в искусстве» (Ирина Чужинова, «Коммерсант-Украина»)
