Сценічна версія, музичне оформлення та постановка – Давид Петросян
Сценографія та костюми – Даниїла Колот
Композиторка та хормейстерка – Сусанна Карпенко
Звукорежисерка – Алла Муравська
Художник зі світла – Ігор Головачов
Автор плаката – Сергій Маслобойщиков
Помічник режисера – Артем Дібров
«Отелло» — історія про недовіру. Непевність, сумніви генерала діючого війська щодо свого оточення, описана Шекспіром, висвітлює якусь глибинну деструкцію в суспільстві та у взаєминах між близькими людьми...
Важливо, що події п’єси починаються з перемоги у війні. Одразу після неї один із героїв намагається вибити собі місце під сонцем — шляхом інтриг, наклепів, підбурювання суспільства. І, власне, жертвою цієї майстерно розіграної партії стає генерал, який цю перемогу здобув. Я не хочу говорити, що сьогодні ця історія пророча, але це серйозне попередження, привід замислитися над проблемою довіри одне до одного і над тим, які випробування чекають на нас після Перемоги.
Але це лише перший план цієї історії, адже твори Шекспіра поліфонічні, багатошарові, в них чимало алюзій. Для мене, наприклад, цікавішим за побутові чи політичні конфлікти є зіткнення різних проявів людської природи. Тут це відбувається на екзистенційному рівні.
Отелло конфліктує не з іншими героями, а з самим собою. Битва відбувається всередині людини: довіряти чи не довіряти? До речі, у деяких інтерпретаціях Яго перекладають як Еgo. Тобто, можна сказати, він є частиною самого Отелло — уособленням не найкращих рис людської сутності. У той час як Дездемона висвітлює людські чесноти, високі ідеали, які теж присутні в Отелло… Тож можна сказати, це боротьба головного героя зі своїми внутрішніми демонами.
Давид Петросян
Дійові особи та виконавці:
Отелло – Олександр Яцентюк
Яго – Олександр Форманчук
Дездемона – Ольга Голдис
Кассіо – Юрій Дяк
Родріго – Євген Лунченко
Емілія, Батько Дездемони – Олександра Єна
Б'янка, Дож Венеції – Наталя Доля
Монтано – Сергій Детюк
Музиканти – Вадим Аскевич, Любов Баранова, Марія Гаврилюк, Олексій Кабанов,
