Напевне, кожен з нас хоч раз в житті заглядав у чужі вікна. Придивіться уважно: ось та жіночка – то Людмила. Вона працює у лабораторії. А ще вона досліджує мертві істини.
А це сім’я Людмили – сини, донька, чоловік, бабуся.
Є також сусід, та про нього згодом.
А ще в її квартирі поселилися ЗАБОБОНИ. Такі рідні, теплі, кохані й милі серцю ці забобони – вони еволюціонують, маскуються, стають більш вишуканими і звабливими. ЗАБОБОНИ так знахабніли, що, можливо, вже завтра перепишуть квартиру та майно Людмили на себе. Й ЗАБОБОНАМ абсолютно наплювати на новомодні слова: сексизм, ейджизм, інклюзія, мова ворожнечі.
«Ця історія про найближчих, які вміють як ніхто зробити добре/боляче. Бо їм/нам теж добре/боляче, бо їм/нам теж робили добре/боляче… Та чи зможемо ми/вони стати настільки сміливими, щоб проявити ніжність? Та чи здатні ми/вони зробити паузу в безжалісному ритмі сучасного світу і доторкнутися по-справжньому?..» Олена Апчел
P.S. Амнезія. А до чого тут амнезія? Треба пригадати.
