«Ми залишимося дітьми до кінця наших днів!»
Для десятирічного Тео беззаперечним кумиром є Пітер Пен. Малий мріє, аби відірваний хлопчисько, який ніколи не стане дорослим, забрав його до себе в Ніландію. Тео прагне жити у фантастичному світі, де немає правил та заборон, де можна гризти нігті, ковтати жуйки, говорити погані слова, безупинно гратися, воювати з казковими піратами, літати та лягати спати коли заманеться. Він такий схожий на наших дітей сьогодні — вони теж потребують власного простору, де немає зайвої, на їхню думку, батьківської опіки. Проте, як зрозуміти, де золота середина між достатнім проявом уваги до малечі та посяганням на їхнє приватне життя? Чи може, взагалі, у підлітка бути щось приватне? Тео наслідує казкового Пітера та викрадає маленьку дівчинку Дженні. Тепер вони разом таємно житимуть на закинутому дитячому майданчику, який стане для них власною Ніландією. Та на якому етапі дитяча гра перестає бути невинною й безпечною? Коли Тео закохається, чи коли прозвучить моторошне «Убий!»?
Вистава «Мене звати Пітер» делікатно допомагає дітям зрозуміти важливі речі через гру. А батькам вона дає корисні підказки про те, як краще розуміти юних дослідників світу, про те, чому варто підтримувати дитячі мрії, про те, як слухати і як почути цих маленьких людей. Чи дійсно «справжня дитина — це безтурботна дитина»? На глядачів очікує захоплюючий сюжет, наповнений пригодами та чудовим гумором. Вистава складається з кількох важливих пластів, наче віртуозно спечений торт — тут кожне покоління почує цінні думки, що режисер Давид Петросян та автор Ян Фрідріх озвучили саме для нього.
Виставу здійснено за підтримки Ґете-інституту в Києві.
