Героїня вистави психологічно залежна від того, що потім так вдало назве «примарами»: її давив «страх віджилих понять, вірувань і тому подібного», що «уже не живе в нас, але все-таки сидить так міцно, що від нього не відскіпатися».
Ці примари — лицемірні моделі сімейного і громадського обов’язку, що диктують необхідність, заради збереження шлюбу, продовження життя з людиною, яка не варта кохання.
Хтось живе минулим — тоді сьогодення стає тільки примарою того, чого немає. Ймовірність назавжди втратити відчуття радості життя, теплоти, щиросердності стає загрозою.
Ця драма Г. Ібсена стала «п’єсою про людську душу», в якій йдеться, насамперед, про соціальні проблеми, становище жінок у суспільстві та трагічну напружену боротьбу індивідуальності за власний унікальний світ. Наші персонажі додали свій погляд на вирішення цього питання.